Президент Джо Байден обіцяє підтримувати Україну «так довго, скільки буде треба». Але якщо Республіканська партія візьме під контроль нижню палату Конгресу в листопаді, вона дозволить йому це зробити? У деяких республіканських колах з’явилося фаталістичне переконання, що відповідь на це питання – «ні».

Loading...

Такий страх заснований на твердженні, що партія стає все більше ізоляціоністською. У травні 57 членів Палати представників і 11 сенаторів від Республіканської партії проголосували проти виділення пакету допомоги для України. Аналітичний центр Heritage Foundation теж виступав за те, щоб відмовити Києву у підтримці, тому що це відволікає від важливіших проблем, таких як інфляція і підйом злочинності. Про це в статті для Wall Street Journal пише колишній спеціальний помічник президента США і ексдиректор Комітету Палати представників з питань розвідки Майкл Аллен.

Loading...

Він зауважує, що ізоляціонізм чи небажання допомагати Україні не поширені серед виборців-республіканців.

Автор переконаний, що Республіканській партії потрібно зробити кілька кроків, щоб розвіяти занепокоєння. По-перше, їй потрібно подбати про те, щоб допомога переслідувала конкретну мету, а не була нескінченною. Адміністрація Байдена дуже повільно ухвалює рішення і поводиться надто обережно. І це спровокувало підозри, що США відправляють стільки зброї, щоб війна зайшла в глухий кут. Президент вклав американський престиж у цю війну. А республіканці повинні демонструвати занепокоєння, якщо адміністрація Байдена не націлена на чітку перемогу. Отримавши більшість у Палаті представників, вони будуть мати вигідну позицію для встановлення суворого нагляду. Вони будуть тиснути на Держсекретаря і міністра оборони, вимагаючи від них чітких стратегій. Крім того, республіканці будуть наполягати на тому, щоб ці чиновники часто приходили на Капітолійський пагорб, щоб відстояти цю свою стратегію.

Республіканська партія «не буде підписувати порожній чек» для адміністрації Байдена. Їй варто детально відстежувати всі витрати команди президента. Рівно так само, як Конгрес під час другого президентського терміну Джорджа Буша-молодшого виставляв умови для виділення допомоги Іраку щодо досягнення конкретних показників, республіканці тепер можуть наполягати на аналогічних заходах, щоб гарантувати відповідальність і прозорість. До того ж Україна веде війну проти Росії, а не США. Тому Конгрес може поставити умову, що кожен долар буде виділятися лише на стратегію, яка зміцнить цілі США в Європі.

Але Республіканська партія також повинна пам’ятати, чому важливо підтримувати Україну.

Якщо цього не зробити, це може підірвати досягнення кількох довгострокових стратегічних цілей США. Для прикладу можна розглянути НАТО. Роками республіканські адміністрації закликали європейських союзників збільшити свої оборонні зобов’язання. Після того, як Росія вторглася в Україну в лютому, багато з них, особливо Німеччина, вражаюче підвищили свої оборонні витрати. Але позиція німців і інших європейців не однозначна. Цілком можна припустити, що якщо США відвернуться від України, це дасть їм виправдання скоротити свої зобов’язання теж. Тож збереження своєї присутності допомагає подбати, щоб європейці теж втілювали свої оборонні зобов’язання.

Збій у поставках військової допомоги від США також буде мати нищівні наслідки для армії України на полі битви. В такому разі очікуваний український контрнаступ на півдні може не відбутися. Відмова постачати американську допомогу може навіть змусити Україну передчасно сісти за стіл переговорів, що ще більше додасть впевненості Росії у її авантюризмі в Європі. В такому разі здатність Вашингтона розвернутися до Азії й зосередитися на підйомі Китаю буде обмежена. Щоб успішно скерувати американські оборонні витрати і увагу в Азію, потрібна стабільна Європа.

Республіканці повинні виступати проти нескінченних зобов’язань, проти фінансування міжнародних організацій, які не функціонують, а також всього, що стосується «будівництва націй». Але для політики Республіканської партії є простір, який дозволяє не перекривати допомогу Україні і при цьому тримати адміністрацію Байдена під контролем, зміцнюючи стратегічні цілі США в Європі і Азії.